Национальные общности Украины отстаивают право на образование на родном языке

Национальные меньшинства Украины призывают Петра Порошенко не допустить лишения их права на образование на родном языке.

Представители национальных меньшинств Украины обеспокоены намерением Министерства образования внести поправки в украинское законодательство и лишить их конституционных гарантий на получение образования на родном языке.

Президент Ассоциации болгар Украины, народный депутат Антон Киссе стал соавтором обращения к Президенту Украины с требованием не допустить принятия отдельных норм закона «Об образовании», которые противоречат Конституции Украины.

Еще 19 октября стало известно, что чиновники из Министерства образования и ряд общественных активистов пришли к согласию о необходимости внесения поправок в ст.7 законопроекта «Об образовании», которыми предусматривается замена конституционных гарантий на право получения образования на родном языке при условии изучения государственного языка, а также выделение ряда преимуществ государственным языкам стран-членов Европейского союза.

Главы национально-культурных общественных организаций, представляющих интересы национальных меньшинств в Украине, среди которых и президент Ассоциации болгар Украины, призвали президента Украины Петра Порошенко обратить внимание на действия Министерства образования, а также не допустить внесения дискриминационных изменений в украинское законодательство:

Президенту України
Порошенку П.О.

копія: Уповноваженому Верховної
Ради України з прав людини
Лутковській В.В.

Щодо порушення конституційного права осіб, які належать до національних меншин на навчання рідною мовою.

Звернення

Шановний Петре Олексійовичу!

Ми, керівники громадських організацій національних меншин України звертаємося до Вас, як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина з питання, пов’язаного з діями Міністра освіти і науки України, спрямованого на порушення конституційних прав осіб, які належать до національних меншин на навчання рідною мовою.

Йдеться про те, що 19 жовтня 2016 року на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України з’явилося повідомлення, що МОН та громадські активісти дійшли згоди щодо поправок до статті 7 законопроекту «Про освіту». Сутність цієї «згоди» полягає у внесенні суттєвих змін до положень ст. 7 проекту закону № 3491-д, що було прийнято Верховною Радою України у першому читанні, в якій викладені деякі конституційні та міжнародно-правові імперативи щодо регулювання мовних відносин в освітній сфері. Зокрема, положення частини 5 ст. 53 Конституції України відповідно до якої «Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти…» в інтерпретації тих, які «дійшли згоди» слід трансформувати в нормативний текст наступного змісту: «Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою у державних і комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти у місцях компактного проживання таких осіб». Тобто, конституційна гарантія, підміняється правом, яке, при цьому можливо реалізувати тільки при відповідності двом додатковим, законодавством не визначеним умовам, а саме: тільки поряд з українською мовою та тільки у місцях компактного проживання відповідної меншини, а також лише на рівні закладів дошкільної і загальної середньої освіти.

Положення пункту 4 ст. 7 проекту закону, що спрямований на укорінення мовного розмаїття в освітній сфері, відповідно до якої: «Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами» пропонується викласти в наступній редакції: «Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома та більше мовами — державною мовою, а також однією або кількома офіційними мовами Європейського Союзу». З чого випливає не тільки те, що тими мовами національних меншин, які не є офіційними мовами Європейського союзу, здійснюватися освітній процес буде неможливо (наприклад кримськотатарська, або гагаузька мови), але і те, що після виходу Великобританії з ЄС, буде неможливо здійснювати освітній процес англійською мовою також. А право на вивчення, за бажанням здобувачів мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови (пункт 5 ст. 7 законопроекту) на думку тих, які «дійшли згоди», слід звузити до створення «можливості для вивчення ними мови національної меншини як дисципліни».

Вважаємо, що такими діями посадові особи МОН здійснюють замах на порушення конституційних прав громадян України, належних до національних меншин, роблять це, зокрема, шляхом пропонування фактичного скасування та/або порушення прав, закріплених у тексті Конституції України, зокрема: част. 3 ст. 10 щодо гарантій вільного розвитку та використання мов національних меншин і част. 5 ст. 53, щодо гарантованого права на навчання рідною мовою; част. 3 ст. 22 щодо неприпустимості звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів і част. 2 ст. 24 щодо неприпустимості привілеїв чи обмежень за етнічним погодженням і мовними ознаками. Принагідно зауважуємо, що право на освіту рідною мовою для низки національних меншин України (болгар, молдован, румун, угорців тощо) випливає не лише з положень сучасного законодавства України, а набуті ними десятиліттями, тому й практикувалися вже в інших державних формаціях, в яких раніше перебували території їх традиційного поселення, а також здійснюються ними нині у цілковитій відповідності до чинного законодавства України. Тобто відбувається спроба на скасування набутих, звичаєвих прав осіб, належних до цих спільнот.

Наголошуємо, що ці наміри керівництва МОН входять у суперечність з міжнародно-правовим зобов’язанням України в сфері захисту прав і свобод людини в цілому та національних меншин зокрема. Так, відповідно до пункту 34 Документу Копенгагенської Наради Конференції з людського виміру НБСЕ, державам-учасницям слід намагатися гарантувати для осіб, належних до національних меншин, поза необхідністю вивчення офіційної мови держави, належні умови для вивчення своєї рідної мови або навчання рідною мовою. А пунктом 3 ст.4 Декларації прав осіб, що належать до національних і релігійних меншин ООН, держави вживають відповідних заходів на те, щоб там, де це можливо здійснити, особи, що, належать до меншин, мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своєю рідною мовою. Пропоновані поправки до законопроекту «Про освіту» суперечать як духу, так і букві Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а також Рекомендацій 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи, дотримуватися положень, яких Україна зобов’язана за низкою своїх міжнародних договорів.

Принагідно нагадуємо також про те, що Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити навчання своїй рідній мові чи своєю рідною мовою на всіх рівнях навчання у низці двосторонніх міжнародних договорах, зокрема: в Декларації про принципи співробітництва між Української РСР та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншостей, в Договорі про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, в Угоді між Україною та Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин та в низці інших таких договорів.

Прийняття запропонованих пропозицій суперечитиме також положенням ст. 6 Закону України «Про національні меншини в Україні», відповідно до якої держава гарантує всім національним меншинам навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови та ст. 20 Закону України «Про засади державної мовної політики», де вільний вибір мови навчання визнано невід’ємним правом громадян України та гарантовано право отримання освіти регіональними мовами або мовами меншин. Таким чином, утворюватиметься колізія між нормами національного законодавства. Слід сказати і про те, що відповідно до логіки системності національного законодавства України, питання регулювання мови освіти не належить до правовідносин, регулювання яких слід здійснювати в Законі «Про освіту», адже ці питання належать до сфери регулювання мовних відносин. Саме тому, відповідно до ст. 7 чинного Закону України «Про освіту», мова освіти визначається статтею 20 Закону України «Про засади державної мовної політики»

Шановний Петре Олексійовичу! Звертаємося з цими питаннями саме до Вас, а не до інших керівників установ суб’єктів законодавчого процесу тому, що вважаємо заздалегідь безнадійним звернення до них, адже відповідно до наявної інформації саме ними ініційовані та підтримані наведені вище законодавчі пропозиції. Ще до «досягнення згоди між міністром і громадськими активістами», вже 18 жовтня 2016 року інформаційні агентства повідомили про заяву віце-прем’єр міністра України В’ячеслава Кириленко про те, що 7-му статтю «Мова освіти» проекту Закону «Про освіту» треба змінити: «Завтра будуть внесені спільні поправки МОН, громадськості та депутатів.» А міністр освіти і науки України Лілія Гриневич після «досягнення згоди» 19 жовтня 2016 року повідомила, що « … сьогодні ці поправки було зареєстровано групою депутатів з 15 осіб, їх вже підписав голова Верховної Ради України Андрій Парубій». Тобто йдеться про вже узгоджену позицію керівників уряду та парламенту України щодо цього питання.

Просимо Вас, шановний пане Президенте України, застосувати надані Вам законодавством України повноваження, а також свій авторитет і політичний вплив на законодавчий процес і здійснити відповідні заходи щодо недопущення реалізації згаданих вище пропозицій, які крім того, що призведуть до порушення конституційних прав і свобод громадян України, несуть у собі загрозу авторитету нашої держави на міжнародній арені, ставлять під сумнів щирість проголошених євро-інтеграційних прагнень, реалізація яких є неможливою за умов порушення прав і свобод людини, особливо вразливих верств населення, до яких належать представники національних меншин.

З щирою до Вас повагою:

25 жовтня 2018 року

Брензович Василь
Народний депутат України,
голова Товариства угорської культури Закарпаття

Кіссе Антон
Народний депутат України,
Президент Асоціації болгар України

Тагієв Ровшан
Голова Асамблеї національностей України

Аванесян Ашот
Голова Ради національних спільнот України

Потапова Алла
Голова Всеукраїнського товариства «Русское собрание»

Гамарник Роман
Виконавчий директор Єврейського форуму України

Проценко Ірина
Голова федерації грецьких товариств України

Зубаніч Ласло
Голова Демократичної спілки угорців України

Фетеску Анатолій
Голова Всеукраїнської молдавської національно-культурної асоціації

Божеску Аурика
Відповідальний секретар Міжрегіонального об’єднання «Румунська спільнота України»

Бакланов Євген
Голова ГО «Руське національно-культурне співробітництво»

Келиогло Василь
Голова Всеукраїнської громадської організації «Союз гагаузів України»

Гончаров Дмитро
Президент МГО «Інтернаціональний союз»

Карякіна Дар’я
Голова правління МГО «Інтернаціональний союз»

Григориченко Петро
Президент ВСГО Конгрес ромен України